Бій під Крутами: історія вивчення  
6 квiтня 2021

 У статті йдеться про відтворення в історичній літературі й публіцис[1]тиці події, котра набула в історії України символічного значення. Простеже[1]но, як і чому навколо неї утворилося багато неправдивих свідчень і тракту[1]вань. Подано сучасну оцінку бою під Крутами в контексті Української рево[1]люції (1917-1921 рр.).

«...Народ, творячи з якоїсь події легенду — а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, — знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній — ця найвища земна справедливість, — творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісторіччя, ніколи — щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилили[1]ся вони й у випадку Крут»1, — так у 1941 р. писав видатний український поет, колишній старшина армії УНР Є.Маланюк.

Бій під Крутами був епізодом збройного конфлікту між Українською Народ[1]ною Республікою та радянською Росією. Він відбувся 29 січня 1918 р. біля залізничної станції Крути, між Бахмачем і Ніжином під час наступу на Київ більшовицьких військ. Бойові дії велися, головним чином, вздовж залізничних колій. Боєм керував сотник армії УНР А.Гончаренко. В ньому взяли участь чо[1]тири сотні з 1-ї Української військової школи ім. Б.Хмельницького (не менше 400 юнкерів), 1-ша сотня Студентського куреня ім. Січових стрільців (116-130 вояків) та 20 старшин. На озброєнні вони мали 16 кулеметів і само[1]робний бронепоїзд - гармату на залізничній платформі. їм протистояв 4-6-ти[1]сячний загін революційних військ більшовицької Росії, котрий складався з чер[1]воногвардійців, солдат-росіян та балтійських матросів у супроводі артилерії й бронепоїзда. Обидві сторони зазнали значних втрат. Українці відступили до ешелону, що стояв у кількох кілометрах від станції. Під час відступу одна чота (взвод) студентської сотні потрапила в полон, 27 студентів і гімназистів були розстріляні. Втрати українського війська становили 250-300 бійців та 10 стар[1]шин (убитих, поранених, полонених, пропалих безвісти)2. Так можна описати бій нині сухою мовою фактів.

Здається, у модерній українській історії нема події, більш міфологізованої, ніж Крутянська. Достовірних відомостей про фактичну сторону бою було та є надзвичайно мало. Дізнавалися про нього в основному із спогадів. Не існувало чи принаймні досі не виявлено жодних офіційних політичних або військових до[1]кументів про чисельність військ, озброєння, командування, втрати й т. ін. У статті автор поставив за мету показати основні тенденції у висвітленні Кру[1]тянської події в історичній літературі та публіцистиці, з’ясувати, чому навколо неї нагромадилося так багато необ’єктивних оцінок, фактичних неточностей, неправдивих свідчень.

Про подробиці бою під Крутами українське суспільство дізналося лише, ко[1]ли Центральна Рада повернулася 9 березня 1918 р. до Києва. Трагічна загибель молоді одразу стала аргументом у політичній боротьбі, яка точилася в середовищі українського руху. Тому від початку все, пов’язане з подією під Крутами, постало перед широким загалом у кривому дзеркалі тогочасної української політики. Незадоволені діями Центральної Ради, її опоненти в особі хліборобів[1]демократів (Українська хліборобсько-демократична партія), есефів (Українська партія соціалістів-федералістів), частково есдеків (Українська соціал-демокра[1]тична робітнича партія) поклали на неї відповідальність за загибель молоді.

У статтях, що з’явилися в газетах, йшлося не лише про політичні прорахун[1]ки керівництва, котрі, дійсно, призвели до поразки УНР у війні з більшовиць[1]кою Росією. Звинувачення будувалися на тому, що покинута власним народом і армією Центральна Рада вирішила «захиститись від добре озброєної більшо[1]вицької армії кількома сотнями шкільної молоді», яких нашвидкуруч, без жод[1]ної військової підготовки кинула під Крути3. В числі винних згадували М.Гру[1]шевського й С.Петлюру. Брак достовірної інформації спричинився до появи неп[1]равдивих перекручених версій: там взагалі не було військ, крім студентів і гімназистів, котрих кинули туди без боєприпасів та спорядження. Вони хороб[1]ро билися і майже всі загинули. Поширювалися чутки про негідну поведінку під час бою командирів, що фактично кинули молодь напризволяще. Був намір про[1]вести розслідування та притягти винних до відповідальності. Проте невдовзі відбулася зміна влади, й про Крутянську подію забули.

Перші спогади про бій було написано того ж 1918 р. І.Шарим - студентом університету Св. Володимира. З них стало відомо, що «на Бахмач їхало три сотні козаків спинити похід більшовицької «червоної гвардії « на Київ. Із ними поїхала і наша четверта сотня «Січових стрільців»4. Ішлося про три сотні юнаків (юнкерів) 1-ї Київської військової школи ім. Б.Хмельницького та 1-шу сотню Студентського куреня ім. Січових стрільців, який було створено на початку січня 1918 р. До нього вступили студенти Київського університету Св. Володи[1]мира, Українського народного університету та учні старших класів 2-ї українсь[1]кої гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. До куреня записалися більше 200 осіб, котрі пройшли відповідний вишкіл у Костянтинівському військовому училищі на Печерську5.

В спогадах І.Шарого промайнула згадка, що рішення про від’їзд на фронт вояки Студентського куреня приймали самостійно. Пізніше про це писав у спо[1]гадах інженер С.Довгаль, який був причетний до організації останнього. Він та[1]кож свідчив, що під Крути виїхала лише його частина: «Половина Студентсько[1]го куреня від’їхала (дехто каже, що самовільно, без чийогось наказу) на Крути і брала участь у бою під командою сотника Омельченка (29 січня 1918 р.)»в.

Інтерес до Крутянської події завжди існував у середовищі української еміграції. Найбільш цінними були спогади учасників бою: курсанта 1-ї Української військової школи М.Михайлика, бійців студентської сотні — студен[1]та І.Лоського й гімназиста Л.Лукасевича7. Як і будь-які мемуари, вони мали суб’єктивний характер, до того ж відбивали відгомін згаданих політичних супе[1]речностей. Але з них недвозначно випливало, що головну військову силу під Крутами становили курсанти військової школи. У спогадах зустрічалися розбіжності в описах військової підготовки студентів, кількості та складу ук[1]раїнських частин під час бою, окремих його епізодів, навіть погодних умов. Спос[1]терігалася також плутанина у датах. Простежувалося негативне ставлення до ко[1]мандного складу. Згадували про пияцтво офіцерів, розгубленість командування, втечу його з поля бою і т. ін. Також у спогадах усі називали свою військову час[1]тину «курінь», хоча насправді це була лише 1-ша сотня Студентського куреня ім. Січових стрільців.

Під враженням колишнього протистояння, що тривало й на еміграції, відо[1]мий український історик і політичний діяч Д.Дорошенко дав тенденційну по суті та неправдиву в деталях картину бою у нарисі «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», котрий з’явився 1921 р. в збірнику, присвяченому Січовим стрільцям. У його викладі все виглядало так, ніби, крім студентів, під Крутами не було українських військ. Звеличуючи подвиг молоді, відомий історик не ли[1]ше звинуватив в усьому провід УНР, а й намалював огидну картину «офіцерсь[1]кої зради»: «Як побачили ті офіцери, що діло погане, гукнули на машиніста, щоб рушав на Київ, і утікли, навіть не попередивши своїх вояків. І ті, хто встиг на ходу догнати поїзд, ті врятувались, а хто - ні, тих заскочили вдесятеро чис[1]ленніші й сильніші вороги й замордували - не просто вбили, а звірськи замучи[1]ли. Отеє й була «трагедія під Крутами»8.

У створеній пізніше ґрунтовній праці «Історія України. 1917-1923» (т. 1: Доба Центральної Ради) Д.Дорошенко подав опис бою, пославшись на працю Б.Монкевича, в якій також не бракувало неточностей. Твердження авторитетно[1]го дослідника, що бійці куреня були «напівдіти, які ніколи перед тим не три[1]мали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв», до того ж «ганебно кинуті своєю командою»0, створили перекручене уявлення про бій під Крутами. Книга Д.Дорошенка, що витримала кілька перевидань, у тому числі в незалежній Ук[1]раїні, досі залишається головним джерелом неправдивої інформації про Кру[1]тянську подію.

Фактичні неточності, плутанина в описі бою, у датах (бій датовано ЗО січня та ін.) містилися в розділі «Бої за доступи до Києва. Крути» узагальнюючої праці «Історія українського війська» (Львів, 1936). Її також було кілька раз пе[1]ревидано, останній раз 1992 р. у Львові.

Розуміння феномену Крут в історичному шляху української нації склада[1]лося поступово. Адже значущість тієї чи іншої події можна оцінити лише після значного проміжку часу. Першими дали оцінку бою під Крутами у контексті бо[1]ротьби України за незалежність колишні старшини армії УНР. Воєнний історик Б.Монкевич, відомий своїми працями про Запорізький корпус армії УНР, у ла[1]вах якого він перебував під час революції, опублікував у 1929 р. нарис «Бій під Крутами». Він перший зробив цілком виважений висновок, що, хоча в стра[1]тегічному відношенні цей останній не мав великого значення, у моральному плані його можна вважати «українським Ватерлоо»: «Велике горе викликало незломне бажання боротьби до перемоги. Тіні крутянських героїв кликали до продовження цієї боротьби», — справедливо зауважив автор.

Праця Б.Монкевича цінна і тим, що він спромігся дати неупереджену, ви[1]важену оцінку воєнно-політичної ситуації в Україні наприкінці 1917 р., піддав критиці військову політику Центральної Ради. На його думку, провідники Ук[1]раїнської революції до неї «прийшли з великим державним багажем, але ма[1]лим державним досвідом». Тому «українська влада більше цікавилася військом не як збройною силою, а лише як сконцентрованою масою людей, яка була доб[1]рим ґрунтом до агітаційної праці й насаджування соціалізму». Він також спростував ілюзії щодо українізованих частин російської армії, котрі деякі дослідники і дотепер розглядають ледь не як збройні сили Української держа[1]ви: «Борячись за «українізацію» армії, вона (УЦР — OJJ.) головно стреміла до одержання, так би сказати, монополю на агітацію серед цієї зібраної маси лю[1]дей»10. Тобто Центральна Рада більше розраховувала на політичну підтримку вояків-українців, ніж вважала їх організованою військовою силою, здатного стати на її захист.

Проте при викладі фактичної сторони бою Б.Монкевич також припустився помилок. За його даними, у ньому взяли участь 250 юнкерів військової школи та студентів, 100 вільних козаків і гайдамаків, було трохи кінноти та 3 гарма[1]ти. Це свідчило, що автор користувався джерелами непевного походження. Ад[1]же нині, відомо, що українських бійців під Крутами налічувалося не менше 500 й у них була лише одна гармата.

Нарис Б.Монкевича започаткував низку праць військових діячів, котрі сфор[1]мулювали власний оригінальний погляд на Крутянську подію та її роль в історії України. Ідейно близькою до нього є стаття полковника В.Лиманця. Він вказує, що своєю кров’ю українські юнаки під Крутами виправили помилку, що місти[1]лася у IV Універсалі, котрому бракувало «імперативних вказівок до творення постійного українського війська». Автор стверджував, що збройна боротьба Ук[1]раїни за незалежність явила «десятки тисяч лицарів абсурду», які «йшли ніби наперекір здоровому розуму в бій і вмирали з вірою в правдивість свого поступу[1]вання. Ними керувала державно-стратегічна інтуїція, що мала своїм джерелом Крути»11. При цьому фактична сторона праці В.Лиманця також небезперечна.

Розуміння того, що бій під Крутами й загибель юнаків не були наслідком чиєїсь злої волі, недбалості, прорахунку або зради, а стали лише трагічним епізодом боротьби за незалежність України, прийшло з часом. Найкраще про це написав Є.Маланюк у нарисі «Крути. Народини нового українця». Колишній старшина армії УНР описав подію такою, якою вона була з погляду українсько[1]го військового діяча, патріота та державника, а саме «оборонним боєм нашого війська при станції Крути 29 січня 1918 р.».

Наведемо розлогу цитату, в якій, на нашу думку, найкраще передано сутність події, що сталася того дня: «Військо наше мало тоді характер імпрові[1]зований. В українізованих частинах бувшої імперської армії в силу багатьох причин велась комуністична пропаганда, якої не устереглися і новосформовані національні полки. На загрожений напрямок вислані були найпильніші і, мо[1]же, єдині боєздатні частини: юнаки військової школи ім. Богдана Хмельниць[1]кого та складений з військових — студентів і гімназистів — т. зв. Студентський курінь, фактично сотня, що перейшла до історії як головний герой Крут.

Старшини, безперечно, бракувало, як й артилерії — була єдина гармата сот[1]ника Лощенка, що сам він її обслуговував. Про команду в розумінні оператив[1]ному також говорити було б трудно. Керував усім молодий сотник, що дістав з Києва певне стисле завдання, яке він і виконував як тактичну задачу, - переш[1]кодити рухові ворожих військ на лінії Бахмач - Ніжин (а Бахмач уже був за[1]лишений), що вела з-над московського кордону до столиці краю. Затримання ж столиці в руках національного уряду мало величезне політичне значення з ог[1]ляду на пертрактації з посередніми державами в Бересті, що саме тоді провади[1]лись. Завдання своє сотник в міру своїх спроможностей виконував так довго, як міг, цебто аж поки втрати не досягли 50% складу... Все ж завдання було вико[1]нане, цебто полковника Муравйова з його військом було зупинено, а їх рухи на Київ були опізнені»12.

Висновок автора продовжує думки його попередників: після Крут українці усвідомили, що незалежність Батьківщини виборюється у жорстокій, кривавій бо[1]ротьбі. І саме в цьому полягає глибокий символічний зміст цієї непересічної події.

Ще під час похорону загиблих юнаків 19 березня 1918 р. на Аскольдовій могилі хтось із промовців, виголошуючи скорботне слово, порівняв їх подвиг із легендарними 300 спартанцями під Фермопілами. Це порівняння стало невід’ємним атрибутом Крутянського бою. Зокрема А.Крезуб, А.Фіголь, П.Шандрук та інші автори прямо називали Крути «українськими Фермопіла[1]ми»13. Поступово абстрактне порівняння набуло конкретного змісту. Реалії бою почали забуватися. Натомість на перший план виступав міф про 300 студентів, які одні протистояли більшовицькій навалі й майже всі загинули.

Про подвиг під Крутами завжди пам’ятали українці, що жили у вільному світі. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони згадували також про крутянців. Одним із перших видало брошуру «Свято соборності і Крут» українське товариство «Просвіта» у Загребі в 1919 р. Роковини бою по[1]чали відзначати українські організації у Галичині (Польщі), Чехословаччині, Югославії. В Галичині культ героїв Крут поширився спочатку серед пластової молоді. Згодом ініціатива у вшануванні крутянців перейшла до львівського сту[1]дентства. 1931 р. його II конференція ухвалила, що «роковини геройського бе[1]зумства, роковини бою під Крутами стають від сьогодні українським всестуде[1]нтським святом»14. Було ухвалено, крім урочистих заходів, проводити у цей день одноденне голодування та збір коштів на допомогу політв’язням.

В 1931-1933 рр. львівський журнал «Студентський шлях» вмістив низку матеріалів про Крути, а у своїй бібліотечці 1932 р. видав 10-тисячним накладом брошуру «Бій під Крутами: (В чотирнадцяті роковини геройського безумства)». Вже наступного року заходи по вшануванню крутянців було проведено у Празі й інших містах Європи. Надалі вони стали невід’ємним атрибутом громадсько[1]го життя зарубіжних українців, особливо молоді.

«Студентський шлях» став ініціатором збору матеріалів про вшанування ге[1]ройського чину. Подвиг було увічнено в художніх творах. У 1930-х рр. йому були присвячені «Крутянська пісня» Б.-І. Антонина, «З варягів» Є.Маланюка, «Дума про скривавлену сорочку» О.Лятуринської, інсценізація Ф.Коковського «Крути», поема М.Оверковича «Крути», поезії О.Степановича, Б.Лисянського, В.Янева. С.Гординський написав поему «Сім літ», у розділі якої «Рік 1918» є проникливі рядки про Крути. З’явилися також картини і гравюри українських митців.

Створення культу героїв Крут, романтизація та гіперболізація подвигу в ху[1]дожніх формах уводили від його реального змісту. А те, що його роковини ста[1]вали студентським святом, все більше пов’язувало Крутську подію саме із студентами. Чим далі, тим більше поширювався стереотип: «300 спартанців під Фермопілами» - «300 студентів під Крутами».

Багатьом розбіжностям і фальсифікаціям в описі подій були покликані пок[1]ласти край спогади сотника (пізніше — полковника) армії УНР А.Гончаренка15, надруковані у збірнику «За державність. Матеріали до історії війська українсь[1]кого»18. На сьогоднішній день спогади безпосереднього учасника й керівника бою можна вважати найбільш достовірним джерелом відомостей про Крутянсь[1]ку подію. Все, що відбулося 29 січня між станціями Пліски та Крути, він опи[1]сав як воєнну операцію, сухою мовою військового рапорту і супроводив схемою бою. А.Гончаренко пояснив цілий ряд суперечливих моментів: хто саме коман[1]дував боєм, чому перед його початком двоє старших командирів залишили по[1]зицію, скільки насправді налічувалося українського війська, які були його втрати й багато інших.

Гончаренко стверджував, що саме його головнокомандувач українських військ Ю.Капкан 5 січня призначив керівником оборони Бахмача. Він також ке[1]рував і боєм під Крутами. З української сторони участь у ньому взяли близько 500 вояків: чотири сотні 1-ї Української військової школи ім. Б.Хмельницько[1]го, студентська сотня (115-130 чол.) та 20 старшин. За його свідченням, інші підрозділи, в тому числі Вільне козацтво, участі у бою не брали. Бойові втрати серед курсантів школи становили 250 чол., студентської сотні - одна чота (до 30 осіб), а також 10 старшин17.

Він також прояснив ситуацію щодо «втечі» з поля бою офіцерів П.Богаєвсь[1]кого і Ф.Тимченка. За його версією, що ці старшини представляли воєнно[1]адміністративну владу Чернігівської губернії й не мали в своєму підпорядку[1]ванні військ. Ще перед початком бою вони від’їхали до Ніжина, сподіваючись порозумітися з українізованим полком ім. Т.Шевченка та привести останній на допомогу. Але розпропагований більшовиками полк оголосив про нейтралітет і погрожував виступити проти українського війська. Таким чином, було спросто[1]ване звинувачення, що багато років кидало тінь на командування бою під Кру[1]тами. А.Гончаренко свідчив також, що вояки відступили організовано, забрав[1]ши вбитих та поранених, при від’їзді зруйнували за собою залізничну колію. Полон і загибель однієї чоти Студентського куреня він пояснював складними обставинами бою.

Але й у спогадах А.Гончаренка залишилися нез’ясовані моменти. Він обійшов мовчанкою факт, відомий із спогадів студентів та курсантів. Останні стверджували, що з чотирьох сотень слухачів військової школи, котрі більше місяця перебували на позиціях, не отримуючи підкріплень, майже без постачан[1]ня боєприпасами й харчами, три сотні самовільно кинули фронт і приїхали до Києва просити допомоги. Тримати оборону навколо Бахмача залишилася лише одна сотня. Оскільки резервів в української влади не було, за кілька днів кур[1]санти разом із 1-ю сотнею Студентського куреня повернулися назад та взяли участь у Крутянському бою18.

Інтерес до цієї події посилився під час Другої світової війни, що було пов’язано з боротьбою ОУН—УПА за незалежність України. А після її закінчен[1]ня поширився всюди, де проживали українці, — в Європі й Америці. В масовій свідомості зарубіжних українців, особливо молоді, історія збройної боротьби часів Української революції набувала все більш далекого від реалій вигляду. Ад[1]же свідків і сучасників тих подій майже не залишилося у живих.

Не тільки засоби масової інформації, а й історики перекручено трактували Крутянську подію. З’явилися згадки, що Студентський курінь був формацією, яка належала до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців під коман[1]дою Є.Коновальця, і саме він відправив студентів на фронт.

Ще більше посилила плутанину навколо Крут поява ювілейної праці С.Зба[1]разького, що вийшла друком у Мюнхені (1958) та Нью-Йорку (1959) до 40-річчя події. Некритичне ставлення упорядника до відбору матеріалів призве[1]ло до появи у книзі двох різних версій створення Студентського куреня, неточ[1]ностей в описі бою, озброєнні його учасників і т. ін. Стверджувалося, що під Крути відправився Студентський курінь у складі 300 чол. під командою сотни[1]ка Омельченка, тоді як три сотні юнкерів повернулися до Києва10. У статті «Крути» в 3-му томі «Енциклопедії українознавства» (Нью-Йорк, 1959) ішлося про участь у бою однієї сотні юнаків військової школи ім. Б.Хмельницького й цілого Студентського куреня, разом близько 600 вояків. Омельченко був назва[1]ний командиром останнього.

За відновлення історичної справедливості виступили колишні вояки армії УНР, котрі вважали, що, неправдиво згадуючи про Крути, «ми тим самим пони[1]жуємо або просто перекреслюємо збройну боротьбу нашої молодої армії»20. 1972 р. в СІЛА було видано збірник «Крутянська подія», упорядник якого, полковник армії УНР В.Зарицький зібрав свідчення учасників бою та військових діячів часів Української революції. Про причини фальсифікацій один з авторів збірки, підпол[1]ковник М.Битинський писав: «Сумної пам’яті легенда про студентський бій під Крутами виникла ще за часів Української Центральної Ради, створена ворогами її для зниження довір’я й поваги до українського уряду, і від того часу росте і шириться подекуди ще й досі та видумана і неправдива й шкідлива версія без ог[1]ляду на те, що вже багато разів була спростована у нашій фаховій літературі»21.

Автори збірки виявили та спростували найбільш поширені стереотипи що[1]до фальсифікації Крутянського бою. Представлені ними матеріали аргументова[1]но доводили, що оборона Бахмацького залізничного вузла була покладена на юнкерів військової школи ім. Б. Хмельницького, що сил явно було недостатньо і на допомогу їм прибула одна сотня Студентського куреня. Головний тягар бою винесли курсанти, серед котрих було найбільше втрат. Тому «тих великих ге[1]ройських кривавих жертв під Крутами ніяк не можна відносити за рахунок од[1]них тільки студентів». У студентській сотні не було «напівдітей». Більшість її складу мала військову підготовку й навіть встигла повоювати на фронтах Першої світової війни.

Упорядник ретельно та критично поставився до матеріалів і документів, вміщених у збірнику. В примітці до спогадів А. Гончаренка він зробив досить суттєве уточнення. До числа загальних втрат українського війська у бою під Крутами (250 юнкерів, 10 старшин, ЗО студентів) входять убиті, поранені й про[1]палі безвісти22. Тобто термін «втрати» є ширшим, кількість загиблих була знач[1]но меншою, але мало хто з дослідників звертає увагу на це уточнення.

Оцінка події давалася в статті генерала В.Филоновича, який завершив її закликом не шукати у Крутянському бою «зради», «малодушності» або «втечі», заперечуючи тим самим подвиг крутян, раз та назавжди визнати, що «всі ра[1]зом - юнаки, студенти і старшини виявили подиву гідний героїзм23». Матеріали брошури й досі становлять значний інтерес для істориків та широкого загалу читачів. Тому 2001 р. брошура була перевидана в Україні, її окремі матеріали друкувалися у виданнях, про які буде згадано нижче.

В радянській історичній літературі 1920-1930-х рр. про бій під Крутами згадували лише як про бойовий епізод у боротьбі з «українською буржуазно[1]націоналістичною контрреволюцією». Наведемо свідчення авторів досліджень, котрі за радянських часів вважалися класикою. В фундаментальній праці «За[1]писки о гражданской войне» В.Антонов-Овсієнко - «командувач військ по бо[1]ротьбі з контрреволюцією на півдні Росії», безпосередній учасник подій - заз[1]начав, що Полтаву було зайнято майже без бою, наскоком захоплено Гребінку, лише під Крутами відбувся серйозний бій із відбірним військом під проводом са[1]мого Петлюри24.

Воєнний дослідник М.Какурін, що спеціалізувався на історії громадянської війни, у відомій праці «Как сражалась революция» писав, що 1-ша Мінська ре[1]волюційна армія «28 січня зав’язала бій за станцію Крути і ЗО січня оволоділа цією станцією. Таким чином, дорога на Київ була відкрита. Однак у подальшо[1]му значною перепоною на шляхах до Києва стало руйнування залізничного по[1]лотна і мостів, проведене відступаючими гайдамаками»25. Як бачимо, обидва ав[1]тори — у минулому високопоставлені військові діячі — звертали увагу на запек[1]лий характер бою під Крутами, де революційні більшовицькі загони, мабуть, уперше отримали серйозну відсіч із боку українського війська.

Таку ж оцінку характеру бою дають українські радянські історики І.Ду[1]бинський та Г.Шевчук: «Запеклі бої точилися біля станції Гребінка, а також між Бахмачем і Ніжином, де відбірними військами «самостійників» керував сам Петлюра. Особливо велику завзятість виявили під Крутами добровольці з числа реакційного студентства. Чимало цих оскаженілих «самостійників» з куренів «вільного козацтва» полягли під ударами харківських, московських, петрог[1]радських і гомельських червоногвардійців»26. Як бачимо, в їхньому викладі при[1]сутні заяложені стереотипи радянської історіографії, оскільки загальновідомо, що під Крутами не було ні С.Петлюри, ні «відбірних військ», ні «харківських червоногвардійців». Що ж до розправи над «реакційним студентством», то ав[1]тори обійшли цей епізод мовчанкою.

Лаконічно, проте з перекрученням фактів підвела підсумки офіційної трак[1]товки події стаття «Крути» в енциклопедії «Велика Жовтнева соціалістична ре[1]волюція і громадянська війна на Україні». У ній ішлося, що 15—17 січня 1918 р. (ст. ст.) радянські загони, котрі рухалися на допомогу учасникам Київського січневого збройного повстання, розгромили війська Центральної Ра[1]ди27. З цієї інформації виходило, що вони йшли на допомогу повстанню ще до того, як останнє почалося. Зрозуміло, що про участь у бою студентів та гімна[1]зистів, а також розстріл полонених радянські автори не згадували.

Інтерес до Крутянської події відродився після здобуття Україною незалеж[1]ності. Відомості про неї було взято з літератури, виданої в діаспорі. Некритич[1]но поставившись до цих джерел, вітчизняні дослідники перенесли до своїх праць притаманні їм міфи й стереотипи. Найбільш поширеним було тверджен[1]ня, що у бою під Крутами брали участь лише 300 студентів та гімназистів Сту[1]дентського куреня і майже всі вони загинули. Цієї неточності не уникнули навіть відомі вчені.

Про «подвиг декількох сот київських студентів та гімназистів, які 16 січня неподалік від станції Крути вступили в нерівний бій з переважаючими силами ворога й геройські загинули за українську ідею», згадував В.Верстюк у колек[1]тивній праці «Історія України: нове бачення» і повторив у монографії «Ук[1]раїнська Центральна Рада»28. Те ж саме писав В.Сідак у монографії «Націо[1]нальні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр.»20

З діаспорної літератури взяв неперевірені факти автор праці «Армія УНР» В.Голубко. Він приписав С.Петлюрі командування операціями на бахмацькому напрямі, а також виступ перед курсантами та студентами при відправленні їх на фронт. За його версією, кількість українських військ становила 600 осіб, з котрих 300 були студентами30. Подібного характеру неточності потрапили й до шкільного підручника для 10 класу, автором якого є відомий дослідник Ук[1]раїнської революції Ф.Турченко. Він згадував про «нашвидкуруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався з 500 студентів, гімна[1]зистів-старшокласників і військових курсантів», більшість із котрих загинула31. Якщо з тим, що це був загін у 500 вояків ще можна погодитися, то достеменно відомо, що Омельченко командував лише студентською сотнею, а не всіма ук[1]раїнськими силами.

Із середини 1990-х рр. почали з’являтися й дослідження, автори яких кри[1]тично аналізували наявні джерела та літературу. Монографія Я.Тинченка «Пер[1]ша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918)», створена на дуже посередньому науковому і методологічному рівні, містить багато помилок та плутанини в датах, термінології, трактуванні відомих подій і т. ін. Виданню, автором котрого був молодий недосвідчений дослідник, явно бракувало науково[1]го редактора й об’єктивних рецензентів. Разом із тим чим далі, тим більше стає очевидною позитивна сторона праці Я.Тинченка у плані оцінки обробленого ним величезного фактичного матеріалу. Сам по собі цей фактаж, навіть без належ[1]ного аналізу та ґрунтовних висновків, свідчить, що це була війна між РСФРР й УНР, а не дружня допомога російських робітників і селян своїм братам у бо[1]ротьбі з буржуазно-націоналістичною контрреволюцією. И це вже є великою заслугою дослідника.

Бій під Крутами представлено в книзі як один з епізодів цієї війни. Автор писав про нього цілком виважено, без зайвого пафосу, як і належить у нау[1]ковій праці. В сучасній історичній літературі цей опис бою можна вважати найбільш повним. На думку Я.Тинченка, участь у ньому взяли 420 українсь[1]ких курсантів, студентів та гімназистів, відповідно меншою він визначає й кількість загиблих32. За відсутності посилань на джерела і в умовах невизначе[1]ної методики підрахунків учасників бою важко однозначно оцінювати подібні твердження.

Багато цінних фактів, що допомагають відтворити хід війни радянської Росії проти УНР та бою під Крутами, містять документи збірника «Слідча спра[1]ва М.А.Муравйова» (упорядники В.А. й Л.В.Гриневичі. За свідченнями пра[1]цівників штабів Червоної армії (колишніх загонів більшовицьких військ), нада[1]ними в ході слідства над М.Муравйовим у березні-травні 1918 р., «революційні армії», що вторглися в Україну, характеризувалися відсутністю дисципліни, низьким моральним рівнем і зухвалою поведінкою, поширенням пияцтва, гра[1]бувань та дезертирства. Відповідно й боєздатність подібного війська була неви[1]сокою. Це пояснює, чому юнкери і студенти протягом кількох годин могли про[1]тистояти у кілька разів більшій силі ворога. Щодо Крут, то є згадки про бій та затримку в просуванні військ через розібрані залізничні колії. Але головне: на жорстоку розправу з полоненими вказували навіть працівники червоних штабів, які з обуренням згадували, що серед розстріляних були 17-річні гімназисти33.

На те, що у працях про Крутянський бій «нагромаджено багато небилиць і неточностей» звернув увагу С.Литвин у праці «Суд історії: Симон Петлюра і пет[1]лю ріана». Автор спростував найбільш поширені з них та рішуче виступив про[1]ти «студентської версії» (термін С.Литвина) події. Дослідник однозначно стверд[1]жував, що С.Петлюра не командував усіма військами на Лівобережжі й жодна з частин, йому підпорядкованих, участі в бою не брала34.

Єдиним із сучасних дослідників, хто заперечує значення бою під Крутами у військовому, політичному, а особливо моральному плані, є В.Солдатенко. За йо[1]го концепцією Української революції, в Україні наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. велася боротьба за владу між Центральною Радою і харківським ра[1]дянським урядом, який отримував воєнну допомогу від радянської Росії. У ґрунтовному дослідженні «Українська революція» та інших працях автор нек[1]ритично сприймає сумнівні відомості про Крутянську подію з літератури, вида[1]ної в діаспорі, у тій частині, де вони підтверджують його концепцію, й відкидає ті, котрі їй суперечать. Він зводить подію до участі в ній студентів і гімназистів, яких слідом за Д.Дорошенком характеризує як «напівдітей», до того ж зрадже[1]них командуванням. В їх загибелі автор прямо звинувачує Центральну Раду. Дослідник відкидає свідчення про запеклий характер бою та велику кількість загиблих з обох сторін. На його думку, ця подія набула в українських виданнях гіпертрофованих оцінок35.

Згадаємо ще дві збірки матеріалів про Крути, котрі мають більше публіцис[1]тичний характер. Опублікований 1995 р. збірник «Герої Крут: Лицарський под[1]виг юних українців 29 січня 1918 року» (автор-упорядник київський журналіст І.Ільєнко) був першим у незалежній Україні виданням різноманітних матеріалів про згадану подію. Це були спогади, наукові праці, публіцистика, літературні твори, які представляли різні версії трактування Крутянського бою. Збірник відкривався нарисом, де І.Ільєнко намагався об’єктивно розкрити подію та її історичне значення.

До публіцистики належить і збірник «Героїка трагедії Крут» (упорядники І.Гаврилюк та В.Сергійчук), виданий спільно історико-культурним товариством «Крути» й Центром українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка в 2004 р. У ньому представлено різні за характером матеріали, як раніше видані, так і сучасні. Є також нові документи, що розповідають про студентів та гімназистів із Студентського куреня. Відсутність посилань на дже[1]рела знижує наукову цінність збірника. В обох виданнях вміщено матеріали із збірки В.Зарицького «Крутянська подія».

Розповсюдження у незалежній Україні об’єктивних відомостей про Крути не зупинило появи нових міфологізованих версій, де примітивним фантазіям не[1]ма меж. Перед, звичайно, ведуть засоби масової інформації. Наприклад, у статті Р.Коваля «Крути січневі», опублікованій у № 1 (239) газети «Незборима нація» за 2006 р., зазначалося: «29 січня далекого 1918 року юнаки-романтики з Києва та інших українських міст перетворили слова 4-го Універсалу про захист Батьківщини на чин. У цей день три сотні юнаків і дівчат стали на шляху озвірілих більшовицьких банд, що сунули по ясир в Україну...». Автор безсо[1]ромно перекручує фактичну сторону події, перетворивши 130 київських сту[1]дентів та гімназистів на 300 юнаків і дівчат із різних міст України, та зовсім не розуміє її справжнього символічного значення.

Прикро констатувати, але міфологізація присутня й у новітньому науково[1]довідковому виданні «Україна: від найдавніших часів до сьогодення: Хроно[1]логічний довідник», опублікованому Інститутом історії України НАНУ у 2005 р. В ньому йдеться про «нерівний бій між переважаючими радянськими частинами і студентським українським куренем, внаслідок якого було взято у полон і розстріляно більшовиками близько 300 українських бійців - студентів та гімназистів»38. У світлі викладеного коментарі вважаємо зайвими.

Дане дослідження показало, що за 90 років Крутянській події було присвя[1]чено досить значну літературу. Але історіографія її має обмежений характер, власне наукових досліджень небагато. Переважають спогади, багато пафосної публіцистики. Навколо фактичної сторони та оцінок події нагромадилося бага[1]то неправдивого: від наївних фантазій до безсоромної брехні. Й у науковій літе[1]ратурі, а особливо в сучасній публіцистиці значна частина дописувачів висвіт[1]лює подію у дусі імпресіонізму, викладаючи не так об’єктивну інформацію, як свої почуття. Пересічні ж громадяни і тоді, й тепер уявляють собі Крути цілком абстрактно - в дусі «300 спартанців під Фермопілами».

Деформація об’єктивного висвітлення бою під Крутами як факту українсь[1]кої історії відбувалася, на думку автора, під впливом двох чинників. Перший був пов’язаний із втручанням у справу великої української політики, надмірною політизацією події та її наслідків. Це відбувалося й за часів УНР, і в середовищі української еміграції. Ідеологізація всієї української історії радянською історіографією також наклала свій відбиток. В УРСР Крутянську подію замов[1]чували, згадуючи лише бій як епізод боротьби з «буржуазно-націоналістичною контрреволюцією ».

В основі другого фактора лежало цілком позитивне явище - поступове ут[1]ворення в українській діаспорі культу героїв Крут. Із піднесенням символічно[1]го значення бою подвиг поступово відходив від реальної події та набував гіпер[1]болізованих рис. Сам же бій слугував лише фоном для подвигу й тому втрачав чітко окреслені форми. І сьогодні в уяві більшості українців правда про Крути співіснує поруч із міфом, іноді їх важко відділити.

Висновки, які можна зробити з вищевикладеного, виходять за межі історич[1]ної науки. У Крутянській події досі залишається багато нез’ясованого в деталях: не можна з точністю визначити, скільки війська брало участь у бою, яке воно мало озброєння, встановити точне число загиблих та поранених. Не можна та[1]кож відтворити до подробиць перебіг останнього: командир і рядовий вояк ба[1]чили й сприймали його по-різному. Навряд чи можна сподіватися, що коли-не[1]будь будуть віднайдені нові джерела, котрі проллють світло на Крутянську подію. Але і тих, що є, цілком достатньо для її правдивого висвітлення та трак[1]тування, а саме як героїчного епізоду боротьби українського народу за неза[1]лежність. В Указі Президента України В.Ющенка «Про відзначення 90-ї річниці подвигу героїв Крут» ідеться про те, щоб розглядати дану подію в кон[1]тексті Української революції 1917—1921 рр. І з цього треба перш за все виходи[1]ти, коли мова заходить про Крути.

На сьогоднішній день у громадській думці України «подвиг героїв Крут» зведено до загибелі студентської сотні. Всі інші, хто брав участь у бою, до чис[1]ла героїв не віднесені. Ні сотник А.Гончаренко, що командував боєм, ні хороб[1]рий артилерист, «старшина у синьо-жовтому кашкеті» С.Лощенко, ні юнаки 1-ї військової школи ім. Б.Хмельницького, ніхто інший серед крутянських ге[1]роїв не згадується. Й у цьому є велика історична несправедливість.

Пишучи про «більшовицькі орди», українські історики поки ще не створи[1]ли об’єктивних характеристик режиму, чиє військо принесло в Україну «рево[1]люцію на своїх багнетах», хоча джерел для цього вистачає. Публіцисти ж, щоб підкреслити «негативний імідж» більшовиків, часто згадують, що полонених під Крутами студентів катували. Відомо про це не від очевидців — таких просто не було. Всі розповідали з чужих слів. Не проводилася і судово-медична експер[1]тиза. Взагалі-то муравйовці не катували. Вони одразу вбивали всіх, хто до них попадав, розстрілювали класово чуж их елементів не лише без суду та слідства, а й без вагань. Нагадаємо, що так загинули у Києві в лютому 1918 р. митропо[1]лит Володимир (Богоявленський), генерал Я.Гандзюк, члени УЦР О.Зарудний, І.Пугач і ще багато тисяч невинних жертв.

Але саме в цьому й полягала справжня аморальна суть війни, розв’язаної більшовиками. У цивілізованому суспільстві в усі часи розстріл полонених вва[1]жався воєнним злочином. У X X ст. з’явилися відповідні норми міжнародного права — Женевська конвенція 1907 р. гарантувала життя військовополоненим. Це добре знали командири і бійці революційної армії. Адже більшість із них во[1]ювала на фронтах Першої світової війни. Під Крутами був один із перших ви[1]падків (може, навіть найперший?), коли норми моралі та права були замінені «революційною доцільністю». Це були перші паростки явищ, котрі згодом трансформувалися в політику «червоного терору», голодомору, масових реп[1]ресій 1930-х рр. І про це теж не слід забувати, шануючи героїв Крут.

 

oranta.org


 

Митрополит Епіфаній закликав стерегтися паніки

Епідемія йде на спад завдяки чіткій стратегії МОЗ – Степанов

11 річниця «Злочину в Катині»

Викладач УКУ: щеплення вакцинами, пов’язаними з абортами, створює ефект кругової поруки

Світ відзначив 109 років з Дня Першої Пластової Присяги

Свість світу кличе про свідчення істини: Згадуючи катинську різанину 80 років по тому

В УГКЦ організовують захід «Церква і COVID: чи жива парафія?»

Польсько-український науковий форум «Східна політика Європейського Союзу: здобутки, виклики та перспективи»

Існує ризик закриття храмів на Великдень

Смоленська катастрофа: 11 років національній трагедії

 

В Україні ще одна область стала "жовтою"

Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

Пілсудський, Петлюра і тернистий шлях до польсько-українського братерства зброї

Із 9 квітня відновиться залізничне сполучення Львів – Рівне

Консульство Української Народної Республіки у Вільному місті Ґданську міжвоєнного періоду

Бій під Крутами: історія вивчення

Київ продовжує опалювальний сезон

Вихідні на травневі свята 2021: скільки днів відпочинку отримають українці

Київ обмежує госпіталізації, у Кличка назвали винятки

Жорсткий карантин у Києві: що і як працюватиме

 
16-04-2021 - politics

Митрополит Епіфаній закликав стерегтися паніки

14-04-2021 - politics

Епідемія йде на спад завдяки чіткій стратегії МОЗ – Степанов

12-04-2021 - politics

11 річниця «Злочину в Катині»

12-04-2021 - politics

Викладач УКУ: щеплення вакцинами, пов’язаними з абортами, створює ефект кругової поруки

12-04-2021 - politics

Світ відзначив 109 років з Дня Першої Пластової Присяги

12-04-2021 - politics

Свість світу кличе про свідчення істини: Згадуючи катинську різанину 80 років по тому

12-04-2021 - politics

В УГКЦ організовують захід «Церква і COVID: чи жива парафія?»

12-04-2021 - politics

Польсько-український науковий форум «Східна політика Європейського Союзу: здобутки, виклики та перспективи»

12-04-2021 - politics

Існує ризик закриття храмів на Великдень

12-04-2021 - social

В Україні ще одна область стала "жовтою"

09-04-2021 - social

Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

09-04-2021 - politics

Смоленська катастрофа: 11 років національній трагедії

09-04-2021 - politics

Україну готові прийняти до НАТО?

09-04-2021 - politics

Збіґнєв Рау: «Україна має право захищатися»

09-04-2021 - politics

Посол Польщі у Росії: Росія не дотримала слова стосовно пам’ятника жертвам смоленської катастрофи

09-04-2021 - politics

Коронавірус в Україні: столиця та 10 областей — на «червоному» рівні

09-04-2021 - politics

ЗСУ не збираються наступати на Донбасі, але готові до відповіді — Хомчак

09-04-2021 - politics

Суд скасував усі постанови ОВК №87 щодо визнання виборів на 5 дільницях недійсними

09-04-2021 - politics

Довибори на Прикарпатті: скасовано всі постанови про недійсні вибори на ДВК

09-04-2021 - politics

Хомчак про війська РФ на кордоні: Це не значить, що "замикається кільце"

07-04-2021 - religion

«Не втомлюймося чинити добро! Будьмо носіями Благовіщення!» – Глава УГКЦ у проповіді

07-04-2021 - social

Пілсудський, Петлюра і тернистий шлях до польсько-українського братерства зброї

07-04-2021 - politics

Цими днями виповниться 11 років від смоленської катастрофи

07-04-2021 - politics

Загибель десантників на Донбасі: влада призначила “винним” капітана ЗСУ Татарина

07-04-2021 - politics

Міноборони оприлюднило перелік навчань НАТО, до яких запросили Україну

07-04-2021 - politics

У Польщі локдаун продовжили до 18 квітня

07-04-2021 - politics

Українська армія тренується відбивати напад росіян з боку Криму

07-04-2021 - social

Із 9 квітня відновиться залізничне сполучення Львів – Рівне

06-04-2021 - education

«Хрест Господній є закликом не опускати рук навіть тоді, коли вони втомилися», – Блаженніший Святослав у Хрестопоклонну неділю Неділя, 04 квітня 2021, 18:42

06-04-2021 - social

Консульство Української Народної Республіки у Вільному місті Ґданську міжвоєнного періоду

06-04-2021 - politics

Помилкове наслідування – Зеленський – Головня

06-04-2021 - politics

На півдні України оголосили збори підрозділів тероборони

06-04-2021 - politics

Зе-вакцинація. Чим небезпечний препарат Covishield: розслідування

06-04-2021 - religion

Парафія Церкви Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, м. Київ

06-04-2021 - social

Бій під Крутами: історія вивчення

06-04-2021 - politics

ОВК №87: На дільниці №260025 виявили розбіжність у кількості бюлетенів та визнали недійсним голосування

06-04-2021 - politics

Довибори на Прикарпатті: суд визнав безпідставним перерахунок голосів з двох дільниць

06-04-2021 - religion

Як говорити про піст у сім'ї, де є діти?

05-04-2021 - politics

Збройні сили України та Польщі підписали меморандум

05-04-2021 - religion

Нинішня ситуація пандемії нагадує досвід перших християн

Всі новини

 

В надругательстве над Родиной-матерью увидели «руку Кремля» - Олег Соскин

Олег Соскін. Проект Міжмор’я: цивілізаційний, християнський та економіко-регіональний виміри, Економічний часопис, №168, 2017 рік

Варшавский Форум Безопасности, Польша 8-9 ноября 2017 г.

 

Історія про «викрадення» Росією солдата Добринського обернулася великою ганьбою

Маски-шоу в Музеї Гончара: в Україні відсутнє верховенство право, але є право Банкової

Знову «какая разница»? Зеленський хоче запровадити подвійне громадянство

 

В закладі громадського харчування Києва стався вибух

Стрілянина у Броварах: суд арештував 10 учасників банди, одного відправили під домашній арешт

У двох районах Києва поліція затримала чоловіків зі зброєю

Банду, яка орудувала на Київщині, організував "смотрящий по Лук’янівському СІЗО"

 
IT

Найбільший витік з російських спецслужб. Хакери передали ЗМІ дані з серверів ФСБ

Из-за глобального сбоя в интернете падали сайты "Страны", "Слуги народа" и сотни тысяч других

Facebook впервые предоставит суду идентификационные данные пользователей

Росія планує відключити весь інтернет в рамках підготовки до кібервійни - BBC

 
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика